Історія села

Село засноване у 1100 році, але прямого зв’язку з теперішнім не має. В 1239 році село постраждало у війні з Золотою Ордою.

Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638-40-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Сейму Польщі каштеляну (воєводі) Чернігова та Києва Адаму Киселю (1600–1653 рр.). Усе життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де зараз клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонні обвалування.

З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 коней.[2][3]

1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку[4].

Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші[5]. Сотником був Семен Мандрика.

У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались 1 церква та каплиця, 3 винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося 3 ярмарки[6]. На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована в 1796 р.), Різдва Христового (1733 р.), Успіння Богородиці на Савинцях (1700 р.) і Троїцька (1801 р.).

Під час скасування кріпосного права 1861 року значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам).

Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі станки-самолеты для початку промислового ткацького виробництва.[7] До того часу 92 ткача виготовляли лише грубі та вузькі полотна.

За переписом 1897 року в містечку мешкала 10881 людина, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469[8].

1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 р.- нова залізнична станція. В 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села.

1899 року в містечку було 2 земських училища, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.[9]

Завдяки Столипінській реформі (1906), яка зобов’язала общину виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки посадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти.

1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 під селом точилися бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою на кілька років до 1991.

У 1923 році в Кобижчі були 3 школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі налічувало 11960 осіб на 3108 господарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930).[10]

У 1926 році згідно з переписом населення Кобижчі налічувало 12093 особи.[11]

До 1928 Кобижча була містечком.

← 2. Історія назви Кобижча4. Голодомор в селі Кобижча →