Тіло 64-річного інваліда Петра Бойко, чия київська квартира була продана, міліція виявила в селі Кобижча Чернігівської області – в сараї, що належить одному з підозрюваних у вбивстві старого

Троє жителів села вже зізналися в скоєнні злочину

4 липня 2004 року в підвалі одного з будинків в селі Кобижча правоохоронці виявили тіло літнього чоловіка, у якого не було лівої ноги. Місце поховання оперативникам вказав один з трьох підозрюваних у вбивстві і повідомив: це колишній киянин Бойко Петро Степанович. Той самий, якого співробітники міліції Чернігівщини після публікації статті в «ФАКТАХ» про його зникнення в квітні цього року розшукували останні кілька місяців.

Ми, втім, так само, як і чернігівські правоохоронці, до останнього моменту сподівалися, що Петро Бойко, який зник на початку року з власної двокімнатної квартири на столичному Виноградарі, буде все-таки знайдений живим. Хоча багато обставин, на жаль, говорили про зворотне. А квартиру старого встигли вже двічі продати …

«Петро Степанович був чимось стурбований, озирався на всі боки, немов шукав захисту у людей»

Ця історія почалася в лютому 2004 року. 64-річного Петра Бойка, який страждає на астму та цукровий діабет, двоє молодих хлопців посадили в легковий автомобіль, сказавши квартирантці старого, що він попросив відвезти його до лікарні. Але дядько Петя, немов відчуваючи недобре, не хотів нікуди їхати без Світлани, яка останні три роки з чоловіком і донькою знімала у нього кімнату.

– Петре Степановичу був якийсь стривожений, постійно озирався на всі боки і немов шукав захисту у людей, – згадує Світлана Анатоліївна. – А я тоді допустила першу фатальну помилку. Мені треба було поспішати на роботу, і сказала хлопцям: «Привезіть його через годину». Але ні через годину, ні на наступний день, ні через тиждень дядько Петя в своїй квартирі більше не з’явився. Чому я повірила хлопцям, що вони привезуть Степановича додому?

Справа в тому, що Павла (імена деяких фігурантів у справі змінені в інтересах слідства. – Авт.) Я знаю вже давно. Одного разу він прийшов в квартиру до Бойко і запропонував йому свою допомогу. Мовляв, шкода: старий самотній, без ноги, родичів немає. А можливість допомогти у Павла була: якісь документи оформити або пенсію принести. Ну і став він до нас приходити, та тільки дуже часто з пляшкою горілки. Я обурювалася: «Що ти робиш? Навіщо дядю Петю споюєш? У нього ж цукровий діабет – горілку пити не можна ». Але Павло тільки посміхався. Мовляв, Степанович сам же хоче, так чому не дати мужику випити?

А потім в квартирі з’явився нотаріус, який від імені Павла запропонував Петру Степановичу підписати генеральну довіреність на належне йому житло. Та тільки дядько Петя, прочитавши документи, сильно розсердився і вигнав і нотаріуса і Павла. Правда, непроханий помічник півроку тому з’явився знову і знову завоював довіру дядька Петі.

Через кілька днів після того як відвезли Петра Степановича нібито в лікарню, Павло з братом повернулися за речами старого. На питання сусідів, де дядько Петя, відповіли: купили йому будиночок в селі, про який він так довго мріяв. А між тим двокімнатну квартиру Бойко протягом п’яти днів встигли двічі продати. Останній раз – за тридцять тисяч доларів.

– Я ніяк не могла погодитися з тим, що Степанич поїхав в якесь село, – каже Світлана Анатоліївна. – Мені ж він нічого не сказав, але ж я допомагала йому, мила, підстригала, готувала їсти, прибирала. Він же абсолютно безпорадний, як дитина! Завжди про все мені розповідав. А тут раптом узяв, та й поїхав!

«Від будинку, купленого старому, до найближчого сусіда приблизно кілометр, а навколо бездоріжжі непролазне!»

За допомогою міліції Подільського району столиці Світлані вдалося з’ясувати, куди Павло вивіз дядю Петю. І, як тільки видалася така можливість, колишня квартирантка вирішила відвідати старого.

– У селі Кобижча Чернігівської області я ледве розшукала будинок, де оселився Степановичу, – продовжує Світлана Анатоліївна. – Само село велике, тільки ось заселено як би наполовину. Від будинку, який був куплений дядькові Петі, до найближчого сусіда – приблизно кілометр. А навколо бездоріжжя непролазне! Ні магазину, ні медпункту поблизу. Ніколи не повірю, що Степанич з власної волі захотів тут жити. Та й будиночок старенький, кілька вікон розбиті.

Назустріч колишньої квартирантці на інвалідному візку виїхав дядько Петя. Він, за словами Світлани Анатоліївни, виглядав жахливо, був брудним, зарослим. Плакав і просив: забери мене назад до Києва.

– Я пообіцяла, що заберу його до Києва в наступні вихідні, – каже Світлана Анатоліївна. – Але тут вийшла якась жінка і, заштовхавши дядю Петю в будинок, наказала мені забиратися. На моє запитання, хто така, відповіла, що її звуть Парасковія і вона доглядає за старим. Більше я дядю Петю живим не бачила.

Через три дні я на редакційній машині разом зі Світланою Анатоліївною, дільничним і заступником голови місцевої сільської ради приїхали в Кобижчу. Будинок дядька Петі виявився порожнім, на дверях висів замок. Біля воріт були чітко видні свіжі сліди від коліс кінної підводи, у дворі лежав наполовину згорілий диван, на якому, за словами Світлани Анатоліївни, спав Петро Бойко. У сараї стояли дві труни, біля ганку валялися чотири порожні пляшки з-під горілки, кинуті, очевидно, недавно – етикетки не встигли деформуватися від численних в ту пору дощів. Так Петро Степанович зник удруге. Як виявилося, назавжди …

Опублікована в квітні 2004 року стаття в «ФАКТАХ» про зникнення хворого старого отримала великий резонанс. Пошуки Петра Бойка взяв під свій особистий контроль заступник міністра внутрішніх справ генерал Петро Опанасенко.

В кінці травня в редакцію зателефонували і з посиланням на джерело в прокуратурі повідомили, що дядько Петя нібито знайшовся і знаходиться в будинку для літніх людей в селі Даніевка Чернігівської області, куди його оформляють невідомі особи. Однак інформація виявилася помилковою.

А 5 липня нам повідомили сумну звістку: тіло Петра Степановича виявлено в сараї в тому ж селі Кобижча. З огляду на, що саме «ФАКТИ» стояли біля витоків цієї кримінальної справи, заступник начальника УМВС України в Чернігівській області, начальник кримінальної міліції Іван Катеринчук і заступник прокурора Чернігівської області Олександр Ясь люб’язно погодилися дати «ФАКТАМ» ексклюзивне інтерв’ю.

По Кобижчі поповзли чутки, що в околицях села закопано більше десятка трупів

– Злочин було розкрито завдяки «ФАКТАМ», – впевнений Іван Катеринчук. – Ми спрацювали з вами так, як, я вважаю, і повинні взаємодіяти міліція і преса. Розслідування зникнення Петра Бойка було взято під контроль Міністерством внутрішніх справ та Генеральною прокуратурою. Ми робили все можливе для встановлення місцезнаходження Петра Степановича.

– Яка причина смерті Петра Бойка?

– Більш точну відповідь на це питання дасть судово-медична експертиза, – каже заступник прокурора Чернігівської області Олександр Ясь. – Але вже сьогодні можна сказати, що помер старий в результаті відкритої черепно-мозкової травми. Простіше кажучи, Петра Степановича кілька разів ударили по голові важким тупим предметом.

– Ми затримали трьох осіб, які вже зізналися в скоєнні вбивства Бойко. Всі вони мешканці села Кобижча, – пояснює Іван Катеринчук. – Розслідуючи справу, ми уважно знайомилися з усіма публікаціями в «ФАКТАХ» на цю тему. Але, хочу сказати, мотиви вбивства були, можливо, зовсім не ті, що ви припускали. Ми допитували Павла, і він сказав: не маю до цього злочину ніякого відношення. За його словами, не було у нього причини позбавляти Бойко життя. Адже Петро Степанович написав йому довіреність на квартиру, яку Павло розпорядився на власний розсуд, а старому придбав будинок в Кобижчі. Правда, «квартирну» версію ми як і раніше перевіряємо. У нас є три людини, які, як я вже говорив, зізналися в убивстві. Мотив – неприязні стосунки. Можу додати: Бойко вбила жінка, а двоє чоловіків допомагали їй заховати тіло і інвалідний візок старого.

– Чи можна з’ясувати, коли приблизно було скоєно вбивство?

– Більш точно ми про це дізнаємося після завершення судово-медичної експертизи. За словами жінки, яка зізналася в злочині, це сталося в ту ж ніч, коли Петра Степановича привезли в село.

Місце, де було заховано тіло, вказав один із затриманих. Трохи пізніше в котловані на пустирі було виявлено інвалідна коляска Бойко. Друга (у дядька Петі їх було дві) була закопана неподалік. А тим часом по Кобижчі поповзли чутки, що в околицях села закопано більше десятка трупів вивезених сюди літніх людей.

– Ми чули версію про масові поховання в Кобижчі, – каже Олександр Ясь. – Чутки виникли, швидше за все, після того як людина, в чиєму сараї було виявлено труп Бойко, зробив несподівану заяву про те, що він допомагав приховувати і інші сліди злочину.

– Всю ніч оперативники їздили по навколишніх лісах разом з цією людиною і шукали трупи, – додає Іван Катеринчук. – Розрили понад тридцять ям, але все безрезультатно.

– Хто впізнав тіло Бойко? Адже, наскільки мені відомо, у нього немає родичів.

– Немає сумнівів, що виявлене тіло належить Петру Бойко. Прикмети, найважливіша з яких – відсутність лівої ноги, збігаються. До того ж самі підозрювані сказали, що це Петро Степанович. Ми вважаємо, ця справа цілком може бути закінчено у встановлений законом два місяці.

Жінка, яка зізналася у вбивстві інваліда, пояснила, що він нібито приставав до неї

Правоохоронці Чернігівщини спрацювали професійно. Кожен день вони звітували перед МВС та Генеральною прокуратурою про виконану роботу. Для розслідування обставин зникнення Бойко був встановлений термін – 7 липня. Робота була закінчена на три дні раніше.

Як вдалося з’ясувати у вартого довіри джерела в міліції, затримана жінка, яка зізналася у вбивстві Бойко, – та сама Параска, що доглядала в Кобижчі за Петром Степановичем. А чоловіка, який допомагав Парасці ховати тіло Бойко, начебто просили нарубати дрова для дядька Петі. Про особу третього затриманого мені поки нічого не відомо.

І ще одна цікава деталь. За словами Параски, вона вбила дядю Петю після того, як той, нібито напившись, нібито почав до неї чіплятися (одноногий літня людина!). Причому зробила вона це в першу ж ніч перебування Бойко в Кобижчі. Тобто ще в лютому! А як же свідки, які стверджують, що бачили Петра Степановича і Параску 28 березня?

Якщо слідувати версії Параски, то за один день на початку лютого відбулося відразу кілька подій, у яких є свідки. Спочатку Павло привозить Степановича в Кобижчу, знаходить для нього будинок, після чого разом з господарем цього будинку везе старого в Носівку до нотаріуса для оформлення дарування житла. У той же день Бойко привозять в Бобровицю, щоб зареєструвати за місцем проживання (про це є запис у паспортному столі районного центру). Потім знаходять дроворуба, якого просять нарубати для дядька Петі дрова, і Параску – щоб доглядала за інвалідом. Нарешті, хтось випиває чотири пляшки горілки, починається сварка, жінка вбиває свого підопічного. І все це, нагадаю, в один день!

В Кобижчі Бойко ніхто ніколи не бачив. Навіть господар будинку, оформленого на дядю Петю, стверджує: на угоду до нотаріуса старого везли в іншій машині. Селяни кажуть, що знали: будинок купувався для якогось одноногого інваліда. Ходить ще завзятий слух, що Бойко відвезла на машині до Києва якась жінка зі столиці. І сталося це нібито в двадцятих числах травня …

Джерело: Стаття в газеті “Факти”

від 10.07.2004 року

М. Сергушев

Опубліковано в Новини. Теги: , , , , , .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 7 =