Мандрівка до таємничого звіринця в Нову Басань

Приємно усвідомлювати той факт, що нарешті наша країна починає оговтуватися чи то від справді небезпечної пандемії, чи від не менш небезпечної «показухи». Тепер з преси, окрім інформації про грип, можна дізнатися і про інші новини, які, виявляється, теж важливі.

Ще коли я був студентом, то сам відчув, як це – бути три тижні на карантині. Слава Богу, що хоч не хворів.

Лише під завершення тимчасових і вимушених канікул в голову прийшла гарна ідея – з’їздити куди-небудь. Домовилися з приятелем і вирішили гайнути в Стару Басань (нещодавно читав у газеті, що там відкрилося якесь господарство, мовляв, і страусів тримають, і птицю різну, і…).

Надумали – зробили. О шостій …Приємно усвідомлювати той факт, що нарешті наша країна починає оговтуватися чи то від справді небезпечної пандемії, чи від не менш небезпечної «показухи». Тепер з преси, окрім інформації про грип, можна дізнатися і про інші новини, які, виявляється, теж важливі.

Ще коли я був студентом, то сам відчув, як це – бути три тижні на карантині. Слава Богу, що хоч не хворів.

Лише під завершення тимчасових і вимушених канікул в голову прийшла гарна ідея – з’їздити куди-небудь. Домовилися з приятелем і вирішили гайнути в Стару Басань (нещодавно читав у газеті, що там відкрилося якесь господарство, мовляв, і страусів тримають, і птицю різну, і…).

Надумали – зробили. О шостій ранку із залізничного вокзалу вирушили на електричці аж до Бобровиці. Стара Басань – це Бобровицький район, до речі, недалеко від Києва. Їхали близько двох годин. Вийшли у Бобровиці на вокзалі. Попередньо розробивши маршрут, вирішили вийти у Бобровиці, а потім чим-небудь доїхати чи (як це вже траплялося не раз) дійти до Старої Басані.

Але доля трохи з нас «познущалася». На карті Стара Басань знаходиться одразу за Ярославкою, от ми і спитали, як же нам дістатися до тієї Ярославки. Місцевий дегустатор горілчаних виробів (зробили такий висновок, бо вже зранку він був «під шофе») сказав, що ми могли б туди доїхати і на електричці, з якої щойно вийшли. От халепа! Але він нас заспокоїв, сказавши, що зараз буде йти ще одна електричка, яка і довезе до Ярославки. Ох… знали б ми, що то за Ярославка…

Коротше кажучи, та Ярославка, до якої ми під’їхали на електричці – то якась станція, а не село перед Старою Басанню. Прикольно. Близько 20 кілометрів пішки по різних стежечках… і врешті-решт прийшли в Ярославку. Потім напитали дорогу до Старої Басані, – дякувати Богу, ці два села розташовані поряд – одне закінчується, інше починається. Проте виявилося, що зооботанічний комплекс розташовано не в самій Басані, а на хуторі Тимки, який (знову ж таки, дякувати Богу, поряд з Басанню).

Цікавий факт: за словами жительки Тимків, на хуторі ніхто не тримає корову (це стало зрозумілим тоді, коли ми захотіли купити молока). Починало сутеніти, а ми ще плентаємося, вже геть знесилені… Коли ж таки дійшли, то виявилося, що запізнилися. Про це нас поінформували замки на всіх воротах та чималенький кавказець, який лише тому, що знаходився по той бік огорожі, нас не з’їв.

Не довго думаючи, ми попрямували до лісу. Зайшли в середину десь на кілометр, щоб не муляти тутешнім жителям на очі, поставили намет, розвели багаття багате, повечеряли і пішли спати. Але від холоду ледь дуба не врізали, навіть не зважаючи на те, що були добре вдягнені. Та й це пережили.

От ми уже біля входу (звісно, вранці) у тимківський комплекс. До речі, у газетах писали, що цей комплекс знаходиться саме у Басані, а не в Тимках. Прогадали трохи журналісти. Як і вчора, нас зустрів «привітний» собачка. Проте цього разу нас побачили робітники, і один з них вийшов до нас. Ми пояснили, чого хочемо, і він сказав, що зараз покличе головного – Олега. Тут же до нас вийшов Олег. Вартість візиту – 20 грн., але ми сказали, що студенти-біологи, тож зійшлися на десятці з кожного.

У середині нічого зайвого ніде не лежить – порядок! Біля огорожі зі страусами вовтузиться жінка, наливає їм воду. Ми почали розпитувати її: що і як? Жінка виявилася дуже привітною, відповідала на все, про що запитували. А потім ще й повела в окремі загорожі і познайомила нас з волами! Так, справжні воли. Ще познайомила з в’єтнамськими поросятами і напрочуд гарною коровою (по секрету – більше 20 літрів молока на день, це при тому, що вона «первачка»).

– Як ставитеся до начальства, зарплату платить регулярно, не занижує? – питаємо.

– Нормально… Із зарплатою теж нормально. Хіба інколи там… на тиждень який затримається…

На території комплексу невеличке озерце, у центрі якого острівець з гарненьким будинком. Там живуть хазяї, коли бувають тут. Віктор Кудряченко – заступник генерального директора з питань зовнішньоекономічної діяльності державного виробничого об`єднання «Концерн «Техносерсіс» МОУ.

Взагалі у звіринці гарно, до того ж, є можливість погладити благородного оленя Стьопу, поспілкуватися з фазанами (десь близько шести видів), африканськими страусами, страусами нанду та ему. Також тут мешкають бізони Рома і Леся разом зі своїм бізоненятком, а ще – лані, антилопи, гаяли (південноазіатські корови) та інші прекрасні представники царства Тварини.

Як висновок всього цього – приємно, що є люди, які займаються подібними справами. Велике спасибі всім, хто має відношення до цього чарівного куточка за Старою Басанню.

А ви кажете, що єдиний зоопарк на території області – це той, що в Мені…

Опубліковано в Статті. Закладка на посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 4 =